Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну західні країни запровадили безпрецедентну кількість економічних обмежень, спрямованих на підрив військової машини Кремля.
Однак одна з ключових галузей російської економіки — ядерна енергетика, представлена державним гігантом «Росатом», — досі залишається значною мірою недоторканою.
Основна причина такої обережності криється у глобальній монополії та унікальному становищі Росії на світовому ринку ядерних послуг.
«Росатом» контролює близько 40% світового ринку збагачення урану, що є критично важливим етапом у виробництві ядерного палива.
Швидке припинення цих поставок може спричинити енергетичну кризу в країнах, які експлуатують реактори радянського або російського дизайну, а також у деяких західних державах.
Багато європейських країн, включно з Фінляндією, Угорщиною, Словаччиною та Чехією, мають на своїй території АЕС, побудовані за російськими технологіями (ВВЕР).
Ці реактори вимагають специфічного палива та обслуговування, які часто може забезпечити лише «Росатом».
Заміна постачальника палива та модернізація інфраструктури є надзвичайно дорогим і тривалим процесом, що стримує політичні рішення щодо негайного розриву контрактів.
Крім того, ядерна енергетика часто розглядається як «зелена» альтернатива викопному паливу, і багато країн ЄС, які прагнуть досягти кліматичної нейтральності, не бажають ризикувати стабільністю своїх енергосистем.
Це створює потужне лобі всередині Європи, яке виступає проти включення «Росатому» до санкційних списків.
США, хоча й менш залежні від російського палива, також стикаються з проблемою: американські комунальні підприємства імпортують значну частину збагаченого урану з Росії.
Пошук альтернативних джерел вимагає часу та значних інвестицій у відновлення західних потужностей зі збагачення, які були скорочені після Холодної війни.
Таким чином, неефективність санкцій у ядерній сфері є результатом складної комбінації факторів: технологічної залежності, високих бар'єрів для входу нових постачальників, а також стратегічної важливості ядерної енергетики для енергетичної безпеки багатьох держав.
Це дозволяє Росії продовжувати фінансувати свою агресію, використовуючи «мирний атом» як інструмент геополітичного впливу та економічної стійкості.